Пон 28 Вер 2020 07:51
Клуб любителів сумнівних розваг
Доброго ранку перехожий



 Сторінка 1
Форум клубу любителів сумнівних розваг
Фольклор
Аццкий літопис про поневіряння маленького Мефочки... (Перегляди 1,478)
Надіслано Mefisto 26 Лип 2006 19:14
Mefisto
Offline
Трендливий Йож

UA
Водлолій
Повідомлення: 212
Стать:
Приєднався: 19 Лип 2006
Останнє повідомлення: 20 Трав 2013
Останній раз Online: 14 Черв 2013
Аццкий літопис про поневіряння маленького Мефочки та Аццкої баби Чекушки по теренах Західної України.

.Люцький мозок-дивна і дуже складна річ,тільки йому дано розвивати думку одразу ж руйнуючи її, будувати плани одразу міняючи їх...Отож намічаючи невеличку подорож автостопом в Умань ми вирішили, що найкоротший шлях тиуди через Львів тому, прийнявши те за певну аксіому, ломонулись на трасу Київ-Чоп (вона ж Київ-Житомир, М06) приємного затишного четвергового вечора...
Отож 23:30, йдемо на виїзд з києва по трасі, заразом я намагаюсь когось стопонути, відчайдушно роблячи руками дивні піруети та знаки, що можуть означати що нам холодно ми жерти хочем, а, головне-бажаємо поїхати якнайдалі звідси. Весь цей час Чекушка клянчить постопити й собі, хвилин за 20 постійних жалібних попискувань типу: „Мефочка дай постопить... Ось ще 10 машин і я буду. Добре?”я таки погоджуюсь...Тепер я розумію водіїв, які з помішкою дивляться як стопщики на дорогах карячаться, такого ні в кіно, ні в театрі пантоміми годі й знайти. Натішившись тим дивним видовищем, починаю весело танцювати лізгінку поруч... Ось і перша машина з якої виходить мужик, і, без зайвих слів, відккриває багажник джпу. Вибачаєтся, що довезе нас тільки до Житомира. Що ж і то добре.
За розмовами про те та інше під'їжджаємо до Житомирської кільцевої. Висадившись топчемо до найближчого лісу чи посадки, роздумуючи де б то вайна нарить... А навколо ні звправки, ні генделя... Ну й не треба, добре хоч жерти є що, хоча те, що зазвичай притягує Чекушка, можна назвати їстівним тільки умовно... Ось сидимо в наменті „Жрать охота!!”,-кажу, ”вазми!!”,-на карімат. Аццка баба викатуе армійку а в ній (о диво!) МЮСЛІ вчорашні... Жру мовчки цю кирпичину, заїдаю ще якоюсь вишуканою стравою, і з криком "БРАААТЬ!!" лізу в зшивку. На мої потяги Чекушка відповідає розміреним сопінням-заснула поки я з захватом їв ті дивні делікатеси. Доведеться просто заснути... І отак завжди: витягнеш дівчину в стоп, а вона ночами спить наче так і треба ;))
Ранок сповістив про себе гуркртом автомобілів та смородом позавчорашної їжі, що за ніч встигла ожити веселим переплетінням якихось грибків... О, жратва кричу я, прудко вилажу з спального мішка... ”Мефочка ну б%*",-чую десь з глибин зшивки. То прокинулась Аццка Чекушка... 5 хвилин пошуків виходу з спальника, ще стільки ж на боротьбу зі сном і я був звинувачений у всіх смертних гріхах, найтяжчий з яких-порушення сну та спокою дівчини в таку рань (8 годин здається було)...
Хвилин 5 на трасі увінчались упіхом–веселе шурхотіння коліс якогось джипа намить припиняється щоб провезти нас кілометрів з 5 до перетину житомирської кільцевої та траси Р-10 (Виступовичі-Могилів-Подільский), де ми прощаємось з першим водієм цього дня і вирушаємо далі пішки під веселу пісеньку від Чекушки ”Мене покусав гіпопотам” (здаеться їй в ночі снились джунглі...)
Придбавши якоїсь їжі в призаправочному магазині, наслоджуємось крекерами зі смаком какао заїдаючи ними сардини-надзвичайна смакота!! Після сніданку хочеться спати, але наші ноги знову топчуть шлях, а очі милуютья лісовими пейзажами Житомирщини. Веселий гомін Чекушки стихає коли на чорному покритті дороги вона помічає РОЗПЛЮЩЕНЕ тільце їжачка, який загинув в нерівному двобої з якоюсь машиною.
– Бідненький його геть розчавило... а десь в нього сім'я і маленькі їжачки!-Чую її трошки засмучений голос,–Тепер це мені насниться....
Взагалі мені теж жаль тваринку, та я весело починаю наспівувати ”Їжачок, піднімись, підберись, їжачок, разом з нами поміхнись... але він перетвориться в зірку і лапками весь світ обійме не чіпайте його, не треба-хай він сили у собі знайде...” та розповідаю жахливі подробиці останніх хвилин життя їжачка, за що мене винагороджують парою срачів і обіцяють відкрутить все що крутиться...
Оскільки на кільцевій щось застопить неможливо, майже всю її довелось пройти пішки. Ненавиджу об'їздні дороги, на них ніколи нічого не стопиться! Кілометра за півтора до виїзду з кільцевої на мою превелику радість (адже починався дощ) зупиняється машина. Везуть до Рівного, поять зеленим чаєм розповідають про свою туристичну молодість, виявляється знають старшого Пайзанского...
Рівенщина зустріла нас привітною мрякою та покаліченими асфальтовими дорогами... Саме місто досить цікаве декілька старовинних будівель і собор, що велично стоїть в центральній частині міста. Доречі, пиво і квас там досить смачні :) На одній з центральних вулиць цього міста ми пообідапли якоюсь жратвою, чим привели в захват місцеве населення – люди з заздрістю та захватом дивилися на нашу трапезу, запитуючи: ”Як таке жрать можна? А ви звідки? ...ви що, панки?” І ще багато всякого...
На виїзді з Рівного ми зустріли пару жриць ідусрії продажної насолоди. Окинувши їх натренованим оком, я констатував: ”Б%№ді!” .Власне вони подивившись на мене подумали теж саме...
За 20 хвилин стопа спромоглися на пошарпаного Жигулика з дуже гостинним і романтичним водієм. Побачивши нас він не зміг оминути нагоди поспілкуватися з тими, хто має час та натхнення на подорожі. Чолов'яга марив сплавом на байдарках зі свїми дітьми, нажаль сім'я не сприймає такий вид відпочинку як прийнятний для себе... Він горів зсередини і коли все розповів що має наметі, нервово курив та глибоко зітхав...
За такими розмовами ми доїхали до Дубно, міста наркоманів та алкоголіків, тя про нього висловився водій. Хотілося б погостити тут кілька днів і подивитися, де ж більше п'ють: у нас, чи вних, але дрібний дощ підганяв нас і ми йшли пішки по трасі, стоплячи на ходу. Далі було ще кілька машин, одна з яких трошки загорілась - проводка підвела... В'їхали в славне місто Броди, форсувавши його по об'їзній. Починався дощик, шукаючи прихистку під деревами, стопили находу. Машин було досить мало, але ми не втрачали надії. І ось наші молитви до великого Танунаха були почуті - пошарпана зелена „Волга” спинилася нам. Тільки в ній я зрозумів як ми промокли...
Розмова велась жваво нам запропонували поїхати до Мотиська, селища під Українсько-Польским кордоном. Оскільки я також маю в тих місцях діда та деяку рідню, ми почали знайомитись ближче, як наслідок отримали запрошення пожити в студенській кімнаті у Львові, яка пустує на вихідних. Повагавшись, толерантності заради, трошки, приймаю запрошення - не кожного дня з'являється вписка в затишному домі...
Львів привітав нас дощем. Ми їхали до вписки, слабо вірячи в таке везіння, вузькими вуличками, що в дощову погоду перетворюються на канали, по яким можна сплавлятися на човнах...
Машина зупинилася під одним з старих будинків з свіжевідреставрованим фасадом. Увійшовши в під'їзд, я ще раз згадав про візуальний обман: адже з середини він нагадував напівзакинуті трущоби. Будинок побудований квадратом так, що всередині знаходиться невеличкий дворик, викладений плиткою, яка ще пам'ятає події Другої Світової, пошарпані дерев'яні сходи на яких я випробував якість фар Пецеля (моя пролетіла 8 сходинок і нічого, працює). Світла на сходинках, як зазвичай, нема. Ось двері однієї з комуналок відкрились і напівсонний господар, протерши очі, привітався з нами. Заходимо всередину. Досить розкішна кімнатка зі смаком вмебльована напівпотрощеним ліжком, кріслом такого ж стану та, надиво, цілим столом, на якому стоїть комп, принтер та сканер. Степан (так звуть господара кімнати) береться готувати каву, ми з Чекушкою не вагаючись мчимось за шмурдяком та якимось тортиком... За веселою розмовою швидко плине час та вайн п'ється класно. Ось однму з наших співрозмовників, батьку студентів, що так гостинно нас вітають, телефонуе дружина, між ними виникає недовга розмова, завершенням якої було: ”Все, стара, досить теревенити то мені тут казали, що жінки то є зло...” Видно, і там чоловікам мозги піпчить жіноцтво, очевидячки така наша доля...
Покидаючи дім, Степан попрохав залишити ключа сусідці. Залишаємось вдвох і мені очевидячки знов збираються недати... хоча хтозна...
Прогулянка нічним Львовом виявилась досить приємною та цікавою - знали б ви, який чудовий вид з Лвівського Замку відкривається на нічне містою. А маленкі вузькі вулички де не те що автомобілі- гопники не можуть роминутися нормально... Намилувувшись тією дивовижною красою, вирішуємо трошки гліни замісить, відсвяткувавши тим самим вдале прибуття до Львова. Славно замісили з якогось дико аццкого шмурдя, який навіть допити було ліньки...
Прокинувся зранку, чогось не спалось, з якихось запасів, що знайшлися в наплічнику, зготував жратви, почав було Аццку бабу пинати та куди там, 7:30, хіба пані так рано прокидаються? Вигляд кімнати нагадував хіповську комуну, не вистачало тільки обкуреного чувака в кутку та якогось дивака, що варить наркотичне вариво на замурзаній, старезній газовій плиті. Обшарпані шпалери часів перебудови навіть грубка в кутку з вмонтованим в неї газовим опаленням дихала на нас якимось пофгізмом, не кажучи вже про купу білизни, що валялась поряд з ліжком... Потік півсвідомих думок припинила Чекушка, що прокинулась та почала шарудіти по кімнаті в пошуках жратви та чогось безалкогольного. Ага думаєте знайшла? Дзуськи! Довелося чай заварювати.
Після сніданку навіть дихати влом, а тут кудись йти треба, тому обираємо самий ледачий спосіб огляду міста: сідаєш на який-небуть тролейбус чи трмвай і катаєшся, оглядаючи все з вікна, а де бажаєте можна вийти та подивитись. Як відомо Львівский трамвай давно став місцевою візиткою, тож ми сіли до одного такого пам'ятника, що проповзав до центру міста. В трамваї не було вільних місць тому сидіти ми вирішили на наплічнику, сидимо собі не чіпаємо нікого, тут чую голос якоїсь старої бабки: ”Оце ви так подорожуєте, дітки”,-машинально киваю головоюю. Тут вона подивилась на Чекушку і сказала: ”Це ти таке маленьке гусятко з ним водишся? Та він застарий та й жінок любить... Не хти його, він поганий...” Далі-цікавіше... ”Горілки, доню він не п'є, а от жінок любить та й старий, не пара він тобі, не хти його, а якщо хочеш його то тримай та пильнуй щоб у гречку не гецав...” Я, чесно кажучи, такаго не чекав–за три хвилини вона розгадала мене повністю. Такі от вони, жінки на гуцульщині! Не хотів би я з такою жити: тільки на ліво зібрався, а вона тебе по голові ломом!
Також була прогулянка львівським базаром, де Чекушка демонструвала верхи інтелігентності: бігала за мною по базару, намагаючись відкусити шмат ковбаси, що я тримав у руці з воплями „Я хочу її м'яса!”, та невеличка екскурсія храмами і костьолами. Цікава то справа - тинятися по визначним місцям коли часу годин 5-7...
Набігались, попили пива та вирішили потихеньку збиратися. Наостанок вирішили трохи поприбирати в коші, що виявилось майже неможливим, стільки там всякого барахла валялось... Позамітали підлогу і тільки тоді я зрозумів, що вона покрита паркетом - взагалі думав, що лінолеум... Тож поприбирали ми там трошки, повиносили дводенний скоп сміття (мішка зо три), залишили листа подяки та як невеличкий подарунок, вкрутили в стіну штопор прикріпивши ним листа :)
Перша машина під Лвовом - червоний „Запорожець” , водій великий шанувальник пригод та член клубу шанувальників вухатих машин, мчав зі швидкістю 120-130, розповідаючи свіжі анекдоти, активно жестикулював руками. Далі під Злочевом стопнули справжнього козака з оселедцем та приємною супутницею. Чомусь всі жінки, почувши ”баби-зло”, починають об'єднуватися в феміністичні клани девіз яких „Вам нідадуд!!”,-так було й цього разу, тільки нам обіцяли дать притому негайно... По пиці чимось важким... З жартами та веселощами доїхали до Тернополя де знайшли якийсь супермаркет та скупилися їжею та півіщем. Доречі, дуже мальовниче та зелене місто, навколо квіти, травичка покоцаний асфальт та злі менти :)
Виїзд з Тернополя відзначався товпами тюленів, які заважали стопити та чіплялися з дурними питаннями... Почалася злива і ми знайшли прихисток на заправці проруч, там розговорилися з охороною, намародерили у них бутербродів, гарячої кави та стілець - на посидіти. Перечекавши дощ, стопили далі, години за півтори зупинили якихось молодиків, що грачували по місту. Потім якісь напівп'яні мужички пропонували дім, хавки та пива. Відмовився: сильно стрьомно воно та й часу обмаль: на 450км доба. То ж стояти нам тут до перемоги. Знову почався дощ, в далині замаячили фари фури, починаю стрибати стоплячи показую: "холодно, вАзмІ" і тд.Спиняється!! Питають куди, називаю точку фінішу - куди-небуть звідси: Хмельницький, Вінниця... Трошки повагавшись, бере. Кайф то який-після трьох годин під дощем опинитися в теплій фурі з добрим воділою.
Їдемо, теревенимо про те та про се, ”Шото жрать хочеться”,- каже водій Толік: ”ви будете вечеряти”,- м-да, цікаво, що він чекав почути у відповідь? Цього разу ми, як завжди, не були оригінальними і погодились. Десь серед полів Тернопільщини ми надибали гендель з кухаркою напідпитку, в хлам п'яним охоронцем та потяганого вигляду панянкою, що без діла тинялась по залу... Добре повечерявши, рушили далі, звідкись взялась півторалітрова пляшка Львівського розливного, яка була віддана на поталу мені та Чекушці. Вона ж, зробивши декілька ковтків, хвилин 5 поборолась зі сном, а потім мирно засопіла в спальнику, залишивши саму веселу справу - розважати драйвера, мені. Попереду сотні зо три кілометрів і ціла ніч пустопорожніх розмов. Толік виявився балакучою людиною, розповідав про своє життя, про свою жінку, не оминув і армію, і першу дівчину та ще багато дівчат, з якими його зводила доля. Так от за джигіцкими розмовами коротали ніч, проминувши Хмельницький, під'їжджали до Вінниці. Тільки там мені запропонували валити в Одессу або хоча б до Умані, а там пряма на Київ. Ну, Умань так Умань. Тим більше, давно мене там не носило.
Зранку десь за кілометрів 30 не доїжджаючи до Умані, спинились на сніданок. Ми відкрили масажний салон "У Чекушки", після такого масажу воділа нахвалявся запросити нас до себе та кормити і поїти за такі м'яття спини :). Попинавши колеса машини Толік констатував: пошкодження однієї з подушок причепа, почав ремонтувати сам. Я від нічого робити заходився жратву якусь готувати, потім спихнув те знатне діло Ацкій бабі, а сам поліз під причеп допомагати розбиратися з пошкодженнями. Долубались ми там 6 годин. За цей час Чекушка нафігачила мін'єт з печива та сметани, а в ганделику поруч нааскали цукру та кавового порошку. Вийшла смакота! Нарешті знову в дорозі, ледь живий я допиваю пиво, спати хочеться - жах. На роздоріжжі Уманьскої кільцевої та одеської траси (Е95, вона ж М06) прощаємось, обмінюємося адресами та номерами телефонів, вирушаємо далі стопити.
Сонце нещадно палило нас, стопилось в'яло то ж, проїхавши до якогось села, далі рушили пішки, як виявилось, до найближчого населеного пункта 25 км та й спека стояла неймовірна. Остерігаючись теплового удару ми знайшли затишне місце під мостом. Вирішивши доки спека не спаде, звідти не виберемось... Години через 3 я прокинуся зовсім новою людиною, зрозумів, що пора на трасу, та й спека минула. Пнув чекушку, поплентались нагору. Дивно, але перша машина, яку я намагався спинити зупинилась, нас майже нічого не питали тільки запропонували холодної коли, від чого ми не могли відмовитись. Так долетіли до Жашкова, тут надовго не затримуючись, стопнули якогось білоцерківського альпініста. Він розповів сам про заснування клубу „Вертикаль”, виявляється він бере свій початок з Білої церкви...
Розштурхали мене під Білою церквою, знову стоїмо на дорозі з вимученими посмішками, вдаємо що нам весело хоча я нарешті проспався та і передчуття холодого душа приємно лоскотало душу. Ось зупинилась машина весело мружачи очі чоловік середніх років з радістю, що знайшов собі компанію, везе нас до Киева...

З повагою MEFISTO


Редаговано Mefisto 26 Лип 2006  • Причина:
"Wonderful. Thank you." → daz_Vetal, pseudo, oleg_m, Malenkii Ezh, realist, Pianist, Tugman, Ichthyandr + 3 Гості

мы может снова все порушим,
но не со зла же-от души...

Надіслано Pianist 19 Серп 2006 14:39
Pianist
Offline
Трендливий Йож

UA
Водлолій
Повідомлення: 295
Стать:
Приєднався: 27 Лют 2006
Останнє повідомлення: 30 Лист 2007
Останній раз Online: 3 Груд 2007
Як пісєц перед пісцом знімаю шапку. [clap] [clap] [clap]
Скажи мне "Ффатит!" и я скажу тебе, кто ты...

Надіслано Shepushnik 18 Бер 2008 14:37
Shepushnik
Гість
Дуже гарна розповідь про мальовничу Україну про її міста та села сам колись подорожував !! [clap]
Про форум
 Сторінка 1
 
Переглядають цю сторінку: 1 [1 Гість]

Powered by AZbb 1.1.01 © 2004-2006 AZ In: 0.038 sec