Вівт 4 Серп 2020 05:13
Клуб любителів сумнівних розваг
Доброго ранку перехожий



 Сторінка 1
Форум клубу любителів сумнівних розваг
Фольклор
Путішествіє на йух (Перегляди 1,306)
Надіслано Pianist 26 Жовт 2006 01:56
Pianist
Offline
Трендливий Йож

UA
Водлолій
Повідомлення: 295
Стать:
Приєднався: 27 Лют 2006
Останнє повідомлення: 30 Лист 2007
Останній раз Online: 3 Груд 2007
Мало? Візьміть іще!


Путішествіє на йух

Примітка.
Ця оповідь може мати негативний вплив на читача, такий, що ранить вразливу психіку особистості. Всі персонажі являються вигаданими хворою уявою автора. Тому автор не несе відповідальності за наслідки. Можливе співпадання власних географічних назв та імен героїв з реальними людьми є випадковим збігом. Часто вживане слово “баби” слід розуміти як “наші милі дівчата”. Ще раз пардон, я вас попереджав.
Посилання на автора обов’язкове :)






Як завжди, все було нормально. Кожен йож жив своїм життям, запасаючи на зиму холлофайбер. І так було до тих пір, поки самому невгомонному із нас не заманулося спитати: “Сьома, а коли ти наступного разу поведеш нас в якусь жопу?..”
От саме з цього моменту й починається моя історія. Ну, як говориться, всі побігли – і я побіг...
Розбившись на команди, почали серйозно (а точніше, хто як) готуватися до джигітських змаганок Х-Крим. Правда всі готувалися по-різному, акцентуючи свою увагу на тому, що вважали за потрібне. Лапіністка з Гайкою на два тижні змінили свою прописку на Зєльонку, Маленькій Йож почала бігати перед сном, Піаніст в пошуках адреналіну випробовував на міць свою долю, винайшовши новий метод дюльферу на рогах восьмьорки, Завхав, посьорбуючи всілякі зілля, намагався знайти той єдиний еліксир, який шукав не один алхімік, а от Меф, приміром, підтягував свою фізуху, бігаючи щовечора в кіоск і назад.
І от настав час ворушить булками, тобто видвигаться. Головним нашим козирем була, без сумніву, наша масовість. Колючий єжиний народ представляли 4 команди в М-класі та 5 в L-класі. Знайомтесь по порядку, це ТНММП (розшифровувать не стану і так багато букв), “Тупа казарма”, “Ель-Капітан”, “Мішіний Глаз” (соромно було признатися суддям, що значить ця назва), три аццкі бабські команди “Тафай-тафай” (таки да!), “Петрович”, “Танчики”, а також “Гірські GPSи” та “Лангольєри”. І от наш поїзд, як каже Меф, торкнуло, і ми поїхали на йух шукати свій аццкий фатіт.
Крім грязних домагань провідниці той переїзд з Києва в Сімферополь нічим особливим не запам’ятався. І от ми радіючи мов дурні, маслаємо за Сьомою до місця старту. Такий собі марафон перед марафоном... Нарешті вивалюємо на широченну поляну. Зліва майорять коші з вивіскою “Красноперекопськ” та “Превед, участнегам соревнований!” На питання: “Это Х-Крым?” отримуємо вичерпну відповідь: ”Нет, это Красноперекопск”...
Побачивши нашу шару, навіть судді перелякалися. Якщо плодючість єжей найближчим часом не зменшиться, то зовсім скоро Х-Крим переросте у внутрішньоклубні змаганки імені Сьоми.
Проходимо процедуру реєстрації команд. Скрізь присутні всюдисущі папараці, чуваки з камерами тощо. Альпіністка з М’ясорубкою відразу попали в ящик. Ще б пак! “А вам двом не страшно самим бігать без джигіт?” – питає їх оператор. Та, наші баби такі!.. Ого-го! Он в 41-му ворожі танки своїми грудьми зупиняли, а тут, панімаєш, якийсь Х-Крим...
От підійшла черга і до “Мішіного Глазу”.
- Ваш снаряж, скомандував один чувак. Побачивши все наше добро (допотопні системи, юзані рінгові карабіни, будівельні каски), не втримується від посмішки, а коли Меф вивалив на купу цього гавна, даруйте, снаряжа свою мачету, цей чувак зовсім прозрів:
- А это стропорез?
Тим часом тапок, що гордо теліпався на шиї в Піаніста, попав в об’єктив відеокамери.
- А это сменная обувь? – Ніяк не вгавав той самий чувак, якому хотілося сказати “НЄММ!”
- Нет, это чтоб убить себя.

Після недовгого триндєжа одного організатора, пакуємося в автобус, який має нас доставити на місце старту.
- Вам який найбільше подобається? – Питає Че Гевара у єжей, указуючи на колону автобусів. Да-а, автобус був повністю наш...
Приїжджаєм в якийсь зальот. Орлиний. Радо марадьорим хавку в Рєпашиних бійців. Дружно відходимо в аутдор поссать перед стартом, а то ж на маршруті не можна! Довго прийдеться терпіть. Знову брифінг, чехльож і старт. Перший етап – спортивне орієнтування для розминки. Тут головне не вилізти за межі карти, а самі КП шукаються на ура. Їх же не клятий Москаль розставляв!
Прибігши на базу, на нас чекає здоровенна карта з продовженням маршруту. Ну, била не била – понеслась! Дорога на 1-ше (15-те) КП за поворотом від Орлиного зальоту за річкою кудись зникає і саме цікаве тільки починається.
Піаніст з Мауглі стоять на роздоріжжі, зігнувшись над картою, шукаючи до неї особливий підхід, мов до якоїсь баби. Їх наздоганяють Сьома з Чешечкою та Мастером: “Зольдатен, впєрьод!” З дикого нахєру вилазить Меф зі словами: “Хорошо посрать перед дорогою!”
- О, у них GPS! GPS! – Хором підхоплюють інші і падають нам на хвіст, мов наївні невинні барашки.
- Мє-є-є! – Кривляє їх Че Гевара.
Ох і дісталося “дєвочкє”, тобто карті від Сьоми! Давно я не чув таких матів і в такій кількості. Нагулявшись досхочу біля КП, але хєр його найшовши, маслам далі. До руїн храму Христа Спасителя, що під Бойкою. Води нема, а пить хочеться так, шо триндєц. Всі думки зайняті лише одним. ”Бьорн” просто спас і взагалі в таких випадках “Бьорн” це сила. І не дарма в нього в поїзді виростають ноги, і він кудись зникає.
Богатир. От куди нас занесло. Ідемо по насєльонкі і бачимо колодязь. Протираємо очі – справді колодязь, нікуди не зникає. На шістьох відро води – все одно, що губи помочить.
GPS в руках Сьоми – це жопошукач. Ні, щоб обійти гору, ми премо в лоб через Сатіру. На “дєвочці” назви Бойки й Сатіри переставлені місцями. Ну це взагалі занадто! Видно їх москаль робив. А тим часом дорога зовсім зникає, доводиться йти просто по азимуту, довіряючи шайтан-залізяці. Варто Сьомі зробити привал “на подумать”, як тут же нічну тишу сколихає громове хропіння бійців. Піаністу сниться Термінатор в шотландській кільті, береті і з волинкою в руках. До чого б це7.. А Сьома, повернувшись назад до нас з глибин космосу, констатує: “700 метрів до КП”. Видираємось на якісь скельки. Через півгодини: “До КП 500 метрів”. Ще через півгодини: “До КП 300 метрів”. Не фігово вийшло, десь 800 метрів набору.
Світає. Пташечки цвірінькають, йожечки сопуть. Просто офігенно зустрічать світанок в такому дикому нахєрі. Сьома з Чешечкою уходять шукать КП, а інші бійці миттєво відрубаються. Не хочеться не те що додому – взагалі нічого не хочеться.
Далі йдемо командами окремо. Спускаємося до Великого каньону. Зустрічаємо Псевдо. Все-таки приємно побачити хоч кого-небудь живим!
Ги! Великий каньон. Дюльфер в 6 вірьовок якось не пре. Знову наздоганяємо Сьому, йдучи в обхід по стежині за Коров’ячим гротом. Лише в одному місці знадобилось десь піввірьовки. Просто мішіний глаз!
Знаходимо КП, перетинаємося з єжами, бадяжим аццку отраву з калюжної зеленої води та кількома тампонами, що називається чай. Насправді питною водою вважається все питне, якщо зачерпуючи армєйку не виловлюєш більше трьох жаб. Там же десь стрибаючи з каменя на камінь Мауглі вивихнув собі ногу. Він ще довго хоробро боровся, кричучи нам “Нессать!” але воля Аллаха виявилася іншою і сильнішою: його добили тобто розстріляли судді. Ех, жаль! І досі, наче в кошмарному сні, чую його душороздираючі останні передсмертні крики: “Не здавайте мене, су..и!”
Пізній ранок. Гендель при дорозі. Пардон, точніше фешенебельний бар. Штовхаючи вхідні двері грязним баканом, всередину завалюються два пошарпаних тіла бездомного вигляду, з самісінького порогу кричучи: “Рому мнє!” Вбігає перелякана продавщиця. “Ми пожартували. В вас Бьорн є?..”
На 14 КП було людно й шумно, мов на ярмарку в неділю. І не хто-небудь там, а все єжи і єжи... Тикаючи пальцем в щілину, нам кажуть, що ми маємо туди пролізти. Я спершу не повірив, що це взагалі можливо. А прикольно каміння пузо лоскоче! Вода холодна, проганяє будь-який сон. Тут же тобі пропонують чайок, самогончик... Спілкуючись з іншими командами, розумієш, що ти для інших іншопланетянин:
- А что такое “Фатит”??

Валим по висохшому руслі ріки, впираючись в не фігові скелі. В той самий час на дорозі обабіч стоїть чехлиться з картою якийсь марафонщик. Його спокій порушують два чувака, які вилазять з такої жопи, де точно, як він думав, ніхто не живе. З півхвилини, не помічаючи його присутність, смачно поматюкавшись (єдиним більш-менш цензурним словом було “НЄССАТЬ!”), визначивши правильний напрямок руху по плєвку, який здуло вітром в нехєр, вони удаляються в той самий нахєр, залишаючи того чувака так і стоять з відкритим ротом.
Ідем. Дорога ніби та, що й на карті. За нами йде ще одна команда. Дорога робить офігенний поворот точно такий же, як і на карті і, ніби приколюючись над нами, зникає... Чувак, що йшов за нами, не розгубився. Тепер ми йшли у них на хвості. Щоб остаточно не втратити їх з поля зору, Меф ковтає дві аццкі пілюлі Кетанова. Варто було нам самим роздуплиться – і ось як на долоні дорога. Хороша, правильна, не одним єжом топтана. Ну ми й тікать давай пошвидше від них.
Ідем. Довго ідем. Дуже довго ідем. Дороги то сходяться, то знову розходяться.
- Дай подумать, - каже Меф. І як ви думаєте, господа єжи, ЧИМ він думає? Вивалює зі штанів свого друга і потиснувши йому руку, сцить прямо на дорогу.
- Дякую, що хоч не на бакани, - одказує йому Піаніст.
- От, Піаніст, яка з цих доріг тобі більше подобається?
- Мабуть, що оця.
- Ну ця так ця...
А на іншій розвилці Меф незадумуючись звертає вліво:
- Жопой відчуваю, що нам сюди.
При цьому компас лежить, так як і лежав до цього в кишені.
Після довгих аццких битв виходимо на трасу точнісінько туди,
де стоїть КП. Віддаємо шану великому богу АнуНаху і гребемо далі.
Тут як на зло хтось вимкнув освітлення, тобто стемніло і наш ККД різко впав до нуля. Так ще й звідкілясь на нашому шляху взялися невшибєнні кулуари, яких по карті не повинно буть. Ну, те, що ця карта хєром мальована, ми вже знаєм давно і звикли до цього. Доходимо до Багатої Ущелини. Маслаєм супчик, кофійок. Десь поруч матрасники крутять попсу. І тут Піаніст, дьоргаючи Мефа, ізрікає:
- Глянь, на нас камінь втикає...
Отакими здоровенними очищами! Ну, ми його не стали проганять, все-таки втрьох бухать веселіше... Меф теж затянувся тією травою, що її десь взяв Піаніст.
- Ги! – Розплився Меф в кровавій посмішці, - білочки бігають!..
- Ага! І горішками торохтять, - недовірливо буркнув Піаніст. Придивившись в темноту пильніше, він побачив, як з-за дерева виглядує напівоголена валькірія, чи то пак, русалка і підморгуючи тяне свої довгі руки...
Далі, пардон, не скажу, що було. Напевно його, Піаніста, розбудив аццкий Меф, горлаючи на вухо: “Вставай, сучий потрох!!!”
Отаке життя... Шкандибаєм далі, зрідка матюкаючись (“зрідка” – це коли між двома матами є пауза, яку можна заповнити тим самим матом, а “часто” – це коли в тебе взагалі рот не затикається). Інколи ще можна було почуть “НЄССАТЬ!”, “НЄММ!” та “Який же ти мозголюб!”
Потративши 4 години на пошуки КП, розуміємо, що не знаємо, де на карті північ, а на компасі йух. Може зрання на тверезу голову зорієнтуємося і виявиться, що КВ зовсім близько. Була 2-га година ночі...
А тим часом по партизанських стежках недалеко в тих краях пробирався диверсійний загін Псевди. На хвилину відлучаючись від єжей, він входив в інтимний зв’язок одночасно з шайтан-залізякою, що зветься “ЖоПаЄсть?” та картою. Далі, тикаючи пальцем в якусь... як би це сказати?.. жопу, говорив:
- Нам ТУДИ.
На що єжи слухняно відповідали йому:
- Єсть туди, - і тут же зникали в цій жопі.
Задовго до цього фінішував наш L-клас. Дві команди навіть спромоглися дійти до КВ: “Тафай-тафай!” та “Петровичі”. Якщо в команді джигітів все просто (пояснення простих речей вкладається в одне слово, що зводиться до трьох букв; навіть Малєнькій Йож побігавши дві доби з п’ятьма дуболомами майже перевиховалася :), то підслухавши їхні розмови, стає моторошно: “Ой, дєвочкі, я на мінутку в кустікі отойду”...
Ну а нам ще маслать. Зрозуміла річ, що водосховища біля Путилівки, по якому ми орієнтувалися, в природі не існує. 21 КП теж здається схожим на міф.
- Мені пофіг, - каже залізним тоном Піаніст, - ми МУСИМО або знайти це озеро, або зробить його.
Меф – цей аццкий сотона – ковтає 3 колеса Кетанова і втікає від Піаніста. При цьому, роблячи один крок, він виголошує вголос два мата.
Аж раптом виходимо на широченну поляну. Дивимся – халупа якась стоїть. Глянувши на карту, відкриваємо для себе Америку. Підлісне, а за ним – Новоульянівка. Один дядінька вже, певно, давно чекав нашого візиту. Ну звичайно! Ми ж тут не одні!
- Скільки вам шастать можна? Ні вночі, ні вдень спокою нема. Отам ваша Новоульянівка, - ще здалеку відповідає на ті питання, що ми їх хотіли йому задать.
Новоульянівка. Побиті, але ще не зламлені духом, сидимо на горбочку і жуєм якусь жуйку.
- Мене, кажись, ТОРКНУЛО, - каже Меф, - таки Кетанов вставляє.
Нас плющить обох.
- А шо то таке синіє на дамбі?
- Е-е-е... Труп разчлєньонного младєнца, - одказує Меф, прижмурюючись.
Тим часом інша Рєпашина команда валяється на березі озера, сушачи свої ласти в компанії з дніпропетровцями. Тут десь з лісу доноситься пісня:
- Мы вас во сне ухватим за бока!
З дикого нахєру вивалюються два дуболоми з тапком наперевіс. Реакція дніпропетровців:
- О-о! Опять эти урррроды!..
Іще б 5 хвилин дуплєжа і тачка з суддями уїхала б без нашої контрольної карти. В спєшкі вони хотіли зробити замах на наш тапок, відібравши його разом з КК. Ну як же ми без тапка? Він нас не в одній ситуації здорово виручав. Отак погамселиш себе по голові тапком разів десять, і поступово починає все прояснятися:
Вода! Клас! Кайф! Супер! МИШЕГЛАЗЬЄ!!! Помитися в кінці марафона – все одно, що заново народитися.
Початок 11-ї. Виходимо на зв’язок з єжами. Забиваємо стрєлу в Малосадовому. Години через півтори зустрічаємося на трасі. Так здорово побачити своїх і поспілкуватися з ними. А то за дві останні доби спілкування з Мефом починаєш і сам мимоволі мислити його критеріями та думками...
Їдемо до Сірєні в аццкій повозці, набитій мухами, а звідти на тязі до Сімферополя. Непогано влаштовуємося на вокзальній площі: хірячим пельмені з чаєм. Меф у своєму стилі пішов до бігмачечної спочатку заправить, а потім вимить казан. Одпоюємо ранених, надто живих – добиваєм. Гордо одівши футболки “Milo. Х-Крим 2006” тусуємося в поїзд.

На цьому моя байка добігає кінця. Робити висновки – вам. Одне можу точно сказати: Х-Крим фєлікій развлєкуха для настоящій джегіт. Спираючись на власний набутий безцінний досвід, враховуючи всі прорахунки та власні помилки, стає вже й не так страшно: можна, навіть треба краще виступати іншого разу. Головне тільки пам’ятати, ЩО для нас головне :).


Редаговано Pianist 26 Жовт 2006  • Причина:

Скажи мне "Ффатит!" и я скажу тебе, кто ты...

Надіслано manitu 26 Жовт 2006 10:18
manitu
 
Offline
Йож

UA
Водлолій
Повідомлення: 63

Приєднався: 5 Бер 2006
Останнє повідомлення: 16 Бер 2007
Останній раз Online: 16 Бер 2007
да. Прикольно. Прочиталось довольно легко. Интересно однако. Только вот Меф зре кетанов так много...неправильно это - не спрортивно. А ваще прикольно. Жаль что с ежами толком не виделся - так хочется всё узнать

Надіслано Mefisto 26 Жовт 2006 11:11
Mefisto
Offline
Трендливий Йож

UA
Водлолій
Повідомлення: 212
Стать:
Приєднався: 19 Лип 2006
Останнє повідомлення: 20 Трав 2013
Останній раз Online: 14 Черв 2013
Цитовано з: manitu

да. Прикольно. Прочиталось довольно легко. Интересно однако. Только вот Меф зре кетанов так много...неправильно это - не спрортивно. А ваще прикольно. Жаль что с ежами толком не виделся - так хочется всё узнать


Дик!! невинне я що коліна здохли зовсім [wall] а знеболююче мене взагалі не вставляє а про спортивність....ображаєте пане :) :)
Соррі за оффтоп...
мы может снова все порушим,
но не со зла же-от души...
Про форум
 Сторінка 1
 
Переглядають цю сторінку: 1 [1 Гість]

Powered by AZbb 1.1.01 © 2004-2006 AZ In: 0.012 sec